Ти будеш там, де будуть твої мрії,
Де кожен день сніданок в ліжко,
Де він теплом своїм щодня зігріє,
Й не будеш думати, що надто пізно.
Ми тими є, які себе створили.
Думками линемо у сині небеса.
Ми ще малі, але багато пережили
Й на смак відчули, що є самота.
І справи відкладали - все на завтра,
Створили шлях і гордо йшли вперед.
Придумали усі і кожен свою правду,
Закутавшись на самоті у теплий плед.
А ти хотіла жити там, де твої мрії,
Де кожен день сніданок в ліжко,
Та більш теплом своїм тебе не гріє,
Та більше мрій нема...
вже надто пізно.