Хтось приглядає крізь тумани
та хуртовини
за лісом тихим та крихким,
за лісом білим.
Хтось ходить з торбою зірок,
хрумтить гілками.
Кладе насіння для птахів
всіма стежками.
І мружить очі молоді
од зим колючих.
Од зим суворих та м'яких.
Од неминучих.
Цей хтось небачений бреде
поснулим лісом
і зупинившись посміхне
в серпанок звислий.
Він пригадає запах трав
і квіт грушевий,
бузковий, ніжний в білині
присмак вишневий.
Хтось білий ліс перетина.
І скоро стане
усім тут правити сто днів
цей Дух весняний.