Коли в нашій родині з'явився ще один член, ми були готові, що це - не собака охоронець, а просто янгол- охоронець.
Перші тижні він навіть не гавкав .. можливо шок від розлуки з мамою, чи ще щось ... Потім загавкав так, що не дивлячись на вік в 5 місяців, до паркану страшно стало підходити. Але при спілкуванні це був добряк, шкода від якого могла бути тільки, якщо він на повному ходу налітав на дитину, ну або слинив ...
Він мирно співіснував з десятком собак - більшість з яких були хлопчиками ...
Чи вони бачили в ньому цуценя і не чіпали, чи його постійно "привітний" хвіст казав своїм виглядом - я вас не чіпатиму.
І коли бродячий собака, з яким перетинався його шлях починав на нього гавкати, він підтискав хвіст і біг до мене.
Я сприймав це, як боягузтво .. Це було великою дурістю ... Пізніше я почав усвідомлювати - що це просто небажання зробити комусь боляче. Я читав, що сила стиснення щелеп лабрадора перевершує багатьох бійцівських собак.
І ось одного разу його, а вірніше наш шлях перетнувся з компанією з 3 собак, дівчинка вівчарка була сусідською, а 2 хлопчики - однорічне цуценя вівчарки і 5 річна лайка самоїд... Мій крутився навколо сусідської Аї, дружелюбно виляючи кінцівкою (хвостом).
В якийсь момент, лайка почала агресивно гарчати на Арні, названого на честь Шварца. Злісне гарчання не могло зіпсувати добродушного настрою мого пса. І тут сталося те, чого не очікували господарі собак. Самоїд вчепився в шию лабрадору і мабуть сильно стиснув щелепи, бо собака зойкнув. Те, що відбулося далі шокувало оточуючих, мене в першу чергу. Мій тихоня оголив зуби - я перший раз у житті (і поки останній) побачив його оскал, почув рев атаки і вереск 5 річної лайки, що втікала чим духу. А Арнольд, розвернувся і, як ні в чому не бувало, підбіг до мене махаючи хвостом, ніби нічого не було.
Я дивився йому в добрі очі і розумів: так і ми - УКРАЇНЦІ, живемо разом, але начебто наша хата скраю, працюємо, намагаємося нікому не нашкодити. Коли нас намагаються вдарити, може ми і не підставляємо другу щоку, а намагаємося ухилитися від удару,
ну щоб супротивник не вивихнув пальці, не зламав кисть, і це не боягузтво це -ВИВАЖЕНІСТЬ.
Але якщо нас образити, напасти на нашу країну, вбивати наших громадян - то на зміну врівноваженості приходить готовність битися до останнього. І може буде достатньо показати оскал і рикнути, щоб прогнати, а може і прийдеться вчепитися в горло.
Все залежить від противника, його амбіцій і можливостей. Спасибі тобі мій чотирилапих друг, І СЛАВА НАЦІЇ - СМЕРТЬ ворогам!
Історії про собак цікаві самі по собі, а тут...дуже сильна історія і порівняння чудове. Браво! Гарно написано!!! 
