Солов'ї вже зранку притомились
Та й позатихали.
Сонце з коса вже дивилось
І село загомоніло, уже повставали.
Край села, геть на узбіччі,
Мов покинута дитина,
З бур'янів дивилась в вічі
На село помазана хатина.
Там жила старенька мати,
З нею син, єдиний жив.
Стара порала по хаті,
Син же безпробудно пив.
Пив, бо не було в його роботи,
За його вона робила.
На себе взяла усі турботи,
Шкодувала сина і любила.
Батька в нього не було,
Бо його батьки не допустили.
-Безприданна сирота,- все село гуло
- За багатого схотіла?
Правда, тихим вечером ,колись,
Чуть кохання вкрала.
Згодом син в її родивсь,
Ось і все, що мала.
Син зростав в любові, в ласці
Все, старалась дати.
Не помітивши, мов в казці,
Вовченя зростила мати.
Крім себе він не любив нікого,
Лиш горілку до себе тулив.
Не було і дівки в нього,
Та й село він майже не ходив.
Встало сонце, встала й мати,
Тихенько, щоб його не розбудити.
Молила Бога ще йому поспати,
Як не проспиться, знову буде бити.
Приставила горшки, як пух,
То ж їсти треба наварити,
Щось рипнуло і затаїла дух -
"Невже проснувся?... Зараз буде бити.
Таки проснувся клятий:
- Горілки принесла, - сердито захрипів.
- Та де ж її, за що синочку взяти,
Ти ж на роботу йти не захотів.
Від гніву очі налилися кров'ю:
- То ти рішила мене хлібом попрікать!
І це ти називаєш материнською любов'ю,
Ну зараз я віддячу, твою мать.
Одним ударом збив стареньку з ніг,
А далі вже пішов ногами.
Бив стільки, скільки міг,
Аж піна з рота йшла із матюками.
Оце тобі за те, що байстрюком дражнили,
За те, що не було у мене баті,
Щоб заступитись, коли у школі били,
За те, що лиш один живу з тобою в хаті.
Що сили бив у голову, в живіт,
У груди, що молоком кормили,
Бив матір, що привела у світ,
Бив руки ті, котрі його носили.
Стомився бить, спинився...
Пошарив безсоромно гроші.
Знайшов, на бездиханне тіло подивився,
Зажав в кулак, день видався хороший.
І за горілкою подався у село,
Переступивши матір, що лежала.
Це важливіше вже було
Ніж матір, яка уже вмирала.
Пішов собі, а мати тихо помирала.
І в серці, лише одне прохання:
- Прости - не за себе, а за його благала,
- Не винен він, це за украдене кохання...
травень 2008
ID:
550291
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 10.01.2015 11:57:43
© дата внесення змiн: 10.01.2015 11:57:43
автор: sloboda
Вкажіть причину вашої скарги
|
