Змети сміття зі столу у долоню,
Страхайся візерунків, дивних тіней -
Летить із неба шматтям, мабуть, піна,
Дерева голяться, знімають свої крони...
І б'ють мені у вікна галузками.
Персей поверне голову Горгони,
У наші боки - тіло скам'яніє...
То я вже так, "по блату", нахабнію:
"На переправі не міняють коней!"
Хай мною мироточитимуть брами.
Ремарками псуюю твої афіші,
Прошу тебе, не розголошуй реплік,
Їх складено давно в моїй постелі,
Я не прошу, я вимагаю тиші!
Або тебе, як у найпершій серії...
Іди ти на ... бік. Бо вже досить слизько.
Там чути сміх - вже треба у вітальню,
Виходить, це тепер вже я тікаю?
А треба було б тихо, по-англійски.
Міленіум... Міленіум... Міленіум...
Зізнатись хочу, я боюся ліжка.
Дивакуватих рухів, що під збільшенням
Ти, наче суд над бідним, щодо рішення -
То сподіваєшся, звичайно, на мудріше -
Але виносять все рояль - дратуюся.
Риплять стільці, поклеяні розмовами,
То добре, що стільці встигали хоч
Побачити, як нас зшивала заполоч,
І як одне від одного відходили,
Таке вже точно, серце, не датується.
ID:
546970
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 28.12.2014 02:18:14
© дата внесення змiн: 28.12.2014 02:18:14
автор: Лаундж
Вкажіть причину вашої скарги
|
