Ніяковію... Простягаю
Маленьку книжку: " Що змогла!
На жаль я більшого не маю,
Ось тільки крапельки тепла,
Що вклала я у ті рядочки
Віршів, які від серця йшли..."
А серце рветься на шматочки...
Жахливий наслідок війни -
Поранений лежить хлопчина.
Та біль нестерпний з-під повік!
Чиясь скалічена дитина
І чийсь коханий чоловік.
Мені б той біль собі забрати,
Щоб він хоч трошки відпочив...
І починаю я читати
Палке мереживо із слів
З тієї книжки. По-жіночі
Вливаю в душу смак життя.
Він відкриває ширше очі,
Вертаючись із забуття.
Йому читаю про кохання,
Про тих, хто всуперч війні,
У світлій вірі та чеканні,
Запалить свічку на вікні.
Стискає пальці : "Так і буде!"
І сила знов в його руках.
А в мене щось стискає груди.
Я посміхаюсь : " Буде так!
Тримай! Читай! Нехай зігріє,
Зцілить любов у тих віршах...
Спасибі!!!" - й знов ніяковію,
А в хлопця сльози на очах...
Козак Наталія
Проникливо , патріотично і майстерно!Які ще добирати слова, коли читаєш поезію?Знімаю шляпу і стаю на коліна...Заходьте, читайте, коментуйте, бо патріотики і в мене досить.З повагою Пломінь
Ниагара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сліз не можна стримати.Боляче.Наталочко, дякую. 
