Упіймаю на прузі хмаринку,
Синьоокій вітрилко напну.
Увіллю свого серця частинку
Й на небесному струзі помчу.
Де берізки втомились чекати,
По стежині назустріч біжать.
Задурманені в пахощах м’яти.
Сиві клени в дворі гомонять.
Кажуть досить по світу блукати
Йди до хати, ступай на поріг.
Глянь на лавці зажурена мати,
Виглядає тебе із доріг…
Прихилила голівку до тину
Посивіла голубка в літах.
Не одну прогляділа вже днину,
Біль розлуки в глибоких очах.
Як колись до її усміхнуся,
Обніму, до грудей притулю.
Лиш не плач моя рідна матусе,
Ради тебе, я крила спалю.
Як справжній син української неньки! Всі ми знаємо найкращий російський твір з цього приводу, і тільки імя поета змушує нас вибачати те, грубовате:"Ты жива ль еще, моя старушка?..."
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ПРЕКРАСНО 
Кинь ти той непотріб (ж-ву), пиши вірші! 