Знаєш, я так довго жила в мріях, що просто не наважувалася спуститися на землю. В цьому моя вина. Ти мені подобався... Хоча пройшов рік після нашої останньої зустрічі, та хіба це зустріч !? Твій холодний погляд, було таке відчуття наче я порожнє місце. Я ніяк не могла збагнути за ті два роки, що я з тобою спілкувалася, що ти до мене відчуваєш. Я прийняла твою вічливість за симпатію...я занадто захопилася. Ми зараз з тобою наче незнайомці, які напевно вже ніколи не познайомляться. Я не люблю...а може навіть і взагалі не любила, я просто захопилася тим невідомим, чимось зовсім для мене незнайомим. Все минуло...В моїй пам'яті залишаться маленькі уривки тієї щасливої весни, коли я була ще зовсім юна. Я переболіла тобою... та боляче було, що ти знаючи про мої почуття просто закрився від мене, ти зробив вигляд, що не було тієї зустрічі, тих емоцій, я вірю, я вірю, що ти щось відчував за тією усмішкою, як ти дивився на мене. А потім несподівано твої такі холодні слова в соціальній мережі і просто пустота. Любов минула, як тей весняний синдром. В душі залишилась маленька? але така болюча пляма. Зневіра у щастя, що колись мені хтось скаже:"я тебе люблю". Ці слова я так часто чула в романах, та тільки не в своєму житті. Все минуло... А так хочеться знову зfкохатися, але щасливо, так щоб дух перехопив. Хочеться осіннього щастя, хочеться взаємності, радісних усмішок. Хочеться вірити...вірити в диво.
