Дівчинко, ти – океан, що навиворіт!
Тиша назовні і буря всередині.
Серце сльозами солоними вигорить,
Та все одно очі в небо підведені.
Што́рмами доля розгойдує дні твої,
Мов паперові тендітні кораблики,
Знову підставиш бліді щоки вітрові!..
Ми зі світами своїми, мов равлики:
В декого зовні будиночки-мушельки,
В декого – мікросвіти, мов галактики,
Гори такі, що нікому не зрушити!
Хтось в океані малесенькі клаптики
Облюбував, засадивши оазами,
З Богом говорить у тиші намоленій,
Хтось за гіркими словами-образами
Прагне сховати думки свої зболені.
Дівчинко, ти ─ океан, що навиворіт,
Равлик із мушлею-світом всередині.
Доля людини – у вічному виборі,
Поки приціли ще тільки наведені…
Поки немає межі неповернення,
Вільні думки у польоті високому,
Світла душа ще нічим не осквернена –
Ні гіркотою провини, ні докором…
Будь комусь мрією, доброю, чистою,
В хащах болотних водою прозорою!
Може, якщо не зламаєшся, вистоїш,
Станеш корабликом, станеш опорою...
Оригінально.
Мабуть не вистачає вивертаючого початок завершення. Тобто, не дивлячись на догматизм більшості людей, з «Океаном» у дівчинки все гаразд. Немає чітких відповідей на ці дуже серйозні питання: де «назовні» і де «всередині». Можливо, « … бо маю в серці те, що не вмирає» є виходом назовні.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Може й так... Цей вірш ліг в основу моєї нової збірки, яка так і називається "Океан, що навиворіт". Дякую Вам, Андрію!
О, такії мудрі спостереження
І така зворушлива присвята
Муром й забобоном не обмежена
Зустрічає нас, як сонце в свято
Ваша небуденна щира лірика
Кобзаря? Чи мрійника? Чи лірника?
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Вікторе, за такий чудовий експромт! Приємно, що завітали!
Який прекрасний вірш! Я наче занурилась у цей океан-навиворіт і наче побачила весь той світ, який приховувала мушля.. Неуявляю, як він там помістився - такий багатий і безкраїй!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Іноді в маленькій мушлі можна вмістити цілу галактику! Щиро Вам дякую за такий гарний схвальний коментар! Рада приємному візиту!
Наталочко, цей вірш і ще декілька перед ним - це якийсь зовсім інший жанр, відмінний від того, що Ви писали раніше. Працюйте в цьому напрямку! Класно!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пане Вікторе, дякую щиро за підтримку! Вагалася, чи виставляти цей вірш, бо він справді відмінний від моїх попередніх поезій, але схвальні відгуки розвіяли мої сумніви! Дуже вдячна за це!
Прекрасний вірш, Наталочко! Є над чим задуматись. Спочатку я вирішила, що ця дівчинка уособлення більшості жінок в цілому, а тепер думаю, що може та дівчинка - зовсім не дівчинка, а щось інше, хтось інший, на кого люди покладають свої надії, сподіваються, що вистоїть... " Поки немає межі неповернення..." У теперішній складний час різні асоціації бувають. Хоча , цілком імовірно, що це конкретна людина, що заблукала на життєвому шляху. Щасти їй!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, люба землячко! Твір мудрий коментар-роздум - чудове доповнення до вірша! Цей образ, і справді, і кожен з нас особисто, і хтось, на кого ми покладаємо свої надії, кому довіряємо і за ким йдемо слідом. Така складна конструкція вийшла... Радію, що вірш припав тобі до душі!