Свій світ присвятити тобі до останнього подиху,
Оберігати тебе від набридливих сірих буднів.
Прокидатись і знову плекати дивні надії,
Що ніби ти ось-ось увійдеш в мої сни безлюдні.
Ти обіймаєш так часто і кажеш «все добре, люба»,
Витираєш сльози, коли по-справжньому важко.
І так, твоя віра безцінно мене щодня лікує.
Не залишай мене, моя, на все життя, єдина пташко!
Я щодня, щовечора і щоночі, чекаю… а може...
Ти знову прийдеш в рідний дім щаслива така МАМА,
Обіймеш, як завше бувало, наповниш теплом оселю,
Ти завжди любила… і те, що підеш сама і не знала.
І тисне у грудях серце, стискається від болю душа...
А ти із ангелами танцюєш в садах, і крилами шелестиш.
Та я все чекаю, коли прийдеш, а все чекаю, чуєш, мамо.
Я так багато ще не встигла сказати…
я так багато тобі… прости.
