У просторі вікна заглядало ,
Сонечко весняної пори,
Гомоніло ,променями грало,
Та скрипіли сумно ясени.
Бо вже відчували мить прощальну,
Зграйку треба у політ збирати,
А вони були такі веселі,
З ними було весело зростати.
Попрощались з ясенами діти,
Із сльозами залишили клас,
Обтрусили крильця,щоб летіти
У країну мрій у добрий час.
Серпантином стелиться дорога
У доросле і нове життя,
Скільки оббивали ми пороги
Рідна школо свого незнання.
Вчителі ,як голуби воркують,
Кожен шле батьківський заповіт.
Школо ми зустрінемось тобою,
Не сумуй пришлем тобі привіт .
Через роки злетимось родинно,
Із куточків різних, і країв.
Ти як завжди стрінеш нас гостинно,
Із сім’єю рідних вчителів.
25.05.14р.
Дуже гарний вірш.Ця тема дуже мені рідна і близька.Травневі пахощі цвітіння, щебетання переплітаються із шкільною радісною і водночас трохи сумною метушнею.Про це стільки можна писати...
леся квіт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вдячна за коментар,кожен рік зі сльозами зустрічаю ці дні,діти вже повиростали,випускні попереду
Вдячна за візит 
