Крик душі ти у слово не втиснеш
І не скажеш душі своїй: «Цить!» –
Між рядками у вірша та пісні
Отой звук срібнострунний дзвенить.
Напівтемній зорі вечоровій
Мерехтливій самітній свічі
Крик душі сповідаєш у слові
І прохаєш зорю: «Не мовчи!
Полети ж, де далеке віконце,
Там у очі заглянь, що кохаю –
Нехай промінь проникне у серце
Те, що мене зовсім не чекає…
Ти йому донеси усі звуки:
А чи плач, а чи сміх – чи признання…
Так болію весь час від розлуки,
Так прохаю надій на світанні!..»
Все замовкне у сонячній днині,
Знов душа повернеться до тіла...
Бач, те серце не знає і нині
Що вона до віконця летіла.