І в кого ще мені питати
Скільки ходити, існувати
Скільки секунд ще бачить тут
Та не відповість мені ніхто
Не підуть за мною слідом
А я собі скажу: Забудь!
Основа стане за частину
І не переживу я цю годину
Бо може останні ці слова
Тепер мені тут вже не братись
Почати в чомусь існувати
З кінця.
Трагедія усе життя
Пишу і викидаю в сміття
Отак-то на когось покидаюсь
Сліпо й забуто у цю зиму
Тремтячи рвати волосину
За яку тримаюсь.
Останні подихи мої
Тяжкі, але на них стоїть
Ще якась грань у світлі
Кожен хто хтів, то промахнулись
Всі, хто дивились – не торкнулись
І я таким же не втечу жити.
