Де проходить незримий рубіж
Між майбутнім і важко-минулим,
Ти розгублений досі стоїш
Осокором самотнім. Заснули
Почуття. Не турбує їх час...
Тільки інколи, наче в тумані,
Щось знайоме відчуєш, і враз
Все зникає. Лише на світанні,
Як недовгий, пожаданий сон
Твою душу огорне і тіло,
Бачиш погляд мій вірний, і знов
Його губиш, прокинувшись. Біло
Замітає завія сліди,
Спраглі мрії, палкі сподівання.
Ти покликав мене у кохання,
Тільки сам забарився прийти.
12. 2013р.
Приєднуюсь до вищесказаного... Кінцівка могла б бути окремим самодостатнім твором.
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Любо, ви наче провидиця
Дійсно, спочатку виник цей - останній катрен. А вже потім я подумала, що варто його трішки прокоментувати.
Дякую щиро, що завітали!
гарно...печально...щиро...а кінцівка - приголомшлива!.. я так не вмію...
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, Галю! Я так люблю читати твої вірші-роздуми про кохання!
У них стільки пристрасті, стільки любові!
Дякую за коментар! Приємно, коли твій вірш подобається...