Де дороги перетинаються, перекреслюю.
Від відвертості до мовчання – півкроку гострого.
Я б воліла тепер завжди залишатись осторонь,
Поза межами доступу і мінімально чесною.
Бо ти знаєш: це вже абсурд, аби ти був підметом.
Мене з часом почнуть пекти односкладні речення.
І вже зовсім не гріє те, що я знов приречена.
Це ж як самозречення – бути собі нерідною.
Тут від твого “колись” хронічна інтоксикація.
Ти пульсуєш в мені не раною, а суботою.
Я б воліла лишитись тобі максимально сотою.
Тільки всотує, наче губка, твоя руйнація.
Мене як філолога за другою освітою підкорили синтаксичні штучки, а мене як людину, що пише наукову про фізіологію в поезії вразили і підкорили "... хронічна інтоксикація.
Ти пульсуєш в мені не раною, а суботою." Тому, подвійний ефект! Смак!
Fairytale відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую-дякую-дякую
мені дуже важливо, що саме тобі сподобалось!
я давно не писала, тому хвилювалась, що щось дивне вийде.
оце так лінгвістична поезія
"Бо ти знаєш: це вже абсурд, аби ти був підметом.
Мене з часом почнуть пекти односкладні речення"
Вікторіє, ти не перестаєш дивувати мене своїми новинками
Fairytale відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
