Думками переоране,
Сльозами зрошене,
Вітрами людської байдужості
Спустошене
Поле мого життя...
Важкі слова-
мов коні копитами...
А з озерця душі тихе:
-- Витримай...
Очі в пошуках
Євшан-зілля...
І доріженька біжить:
--Міряй!
Не зрікайся ж бо
Вперед поступу:
Поле зміниться -
зроби послугу...
...Є вина моя -
щиро каюся...
Врожаїв поля я
Не зрікаюся...
Бо ж з ромашками
і з волошками...
жайвір піснею
заворожує...
Знов надії я
Буду сіяти -
день за днем своє
поле міряти...
і гарно, і мудро......
Є вина моя -
щиро каюся...
Врожаїв поля я
Не зрікаюся... - от - чітко висловлена позиція людини, яка усвідомлює і приймає себе - приймає на СЕБЕ відповідальність за власні посіви і врожаї (мотиви, дії, вчинки і результати)... так ми ростемо і набуваємо досвіду, мудрості...
zazemlena відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так-так, пані Валю, не буде того поступу, коли не аналізувати...
Життєствердні і обнадійливі рядки. Так, поле завжди можна переорати і засіяти новим зерном, новими надіями. Головне, не впасти в зневіру і не зламатися.
zazemlena відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00