Здавалось, весна тоді зомліла,
І зачарований вітер на землю ліг.
Щось край дороги так палко горіло…
Горіло кохання…і падав сніг…
Пухнасті сніжинки із небес злітали,
Мов біле-біле лебедине пір’я.
І Двоє посеред вулиці стояли
Відкриваючи в серцях нові сузір’я.
Дивились вони очима зачарованими,
І від того тепла танув сніг.
Шепотіли вуста почуття неприховані
І вітер їх спинити не міг.
І так легко серце з птахом розпрощалось,
Розправив він крила і полетів на волю.
Відчай і легкість з любов’ю змішались,
Бо пташка летіла на зустріч долі.