Далеко видніються гори, мене завжди вабили гори, а попереду розкинулися не великі будинки міста. Деякі сміливо дивляться на Вас, інші визирають із-за зелених дерев. Котрих вже торкнулася пензликом осінь. Чарівниця осінь.
Дні ще по літньому теплі, а вечори і ранки прохолодні. Я із своєю подругою Кішкою мешкаю у просторому будинку на окраїні Ужгорода. Наш будинок великій, просторий - заставлений старовинними меблями. В довгі прохолодні осінні вечори - я з Кішкою розпалюємо піч і тоді кімната наповнюється теплом і приємним потріскуванням хмизу. Я дуже люблю свою Кішку і вона мене також. Мені подобається як вона сердиться і іноді, я серджу її навмисно. Здається тоді вона стає ще гарнішою.
Бувають дні коли ми з нею ходимо гуляти, містом, по набережній, ми блукаємо алеєю, а під ногами приємно шерудить різнобарвне липове листя. Або йдемо на міст і годуємо качок, які завжди раді нашим візитам... Потім ми повертаємося до дому і п'ємо чай. Я чорний з бергамотом, Кішка зелений з жасмином. Потім Кішка читає мені свої вірші ніжно муркочучи. І вже досить пізно темної ночі ночі - стомлені та щасливі ми лягаємо спати.
Це все - дрібниці, деталі - але Кішка, любить їх. І каже, що помічати їх - це і є справжнє́ щастя...
А Вы, подойдите к зеркалу и спросите её сами...
щиро дякую і Вам щастя...
