Земля м"яким вкривалась падолистом,
Коли ти знову стала на поріг.
Вслухалася - сурмив розлуку ріг,
І у траві губилося намисто.
Мовчала, не зронивши навіть слова,
Тай думала про ті минулі дні,-
Тоді, здавалось, ми були одні
У світі цім, і лилася розмова.
І, дивлячись в твої чарівні вічі,
Я знав, що щастя не приходить двічі -
Воно розтане з часом вдалині,
Як та любов, що зацвіла у полі
Калиною, неподалік тополі...
Й повернеться до мене тільки в сні.
Дійсно, акорд мінорний, але такий довершений.
Сумно, бо нема навіть натяку на майбутнє.
Сподіваюся, на відміну від Вашого ЛГ у Вас все владналося
З теплими побажаннями,
Соловей
