Своєрідна відповідь на запрошення подумати над цим питанням (http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409739#com1833128) і роздуми з-за "бугра".
Що ти прощаєш,
коли невимовної туги
народжене в серці цунамі
накриє спустошену душу;
Коли тебе вигнали з дому
…не родичі, ні! -
Лиш обставин перебіг
і шал співпадінь карколомних;
Коли ти, виходячи з хати,
лиш двері прикрив на хвилину
і …все – полетіло у безвість
вже стільки змарнованих років?
Що ти прощаєш,
коли твоя люба-єдина
для ТЕБЕ й дітей твоїх
десь подалася до Риму
і там не пропала –
напевно, було б це найкраще, -
а просто прислала листівку
і просьбу на (жах який!) згоду…
- Погодься, що ти непотрібний
від нині вже більше ніколи ?..
І ти відізвися,
дружино пропащого мужа,
що з наміром чесним і добрим
пішов заробляти… А нині
в картонній коробці
лежить на решітці метро, -
запльованій всіми,
обкаляній «птахами миру»,
з лицем, що давно не подібне
до фото на паспорті…
Що ти прощаєш?
Що ти прощаєш,
коли чужиною вже ситий,
приходячи в найняту хату,
ти гроші рахуєш
не хліба і масла купити,
а просто віддати
таким же, як ти землякам,
але шустрим і наглим,
що «кришу» тобі пропонують –
як захист надійний від них же?..
Що ти прощаєш,
коли тобі вкажуть на двері
й потурять з роботи
за те лиш,
що чесно і вправно трудився
на благо «патрона»
і раз, тільки раз,
спитав обережно
про більшу зарплату?..
Що ти прощаєш,
коли твоя мила дитина,
кровинка твоя, що лишила
колись своїй мамі
доглянути трішки,
в підвалі смердючому
корчиться в купі лахміття,
стискаючи шприц
і шукаючи залишки вени,
щоб, може, в останнє загнати
смертельну отруту,
на гроші твої ж,
у безсонній зароблені праці,
десь придбану в когось,
кому заробітків не треба?..
За що ти прощаєш,
тих виродків з серцем іржавим,
що сина твого
без страху й без жалю ґвалтували,
бо ти не зумів захистити,
в далеких краях розчинившись,
коли ти виймаєш
із зашморгу тільце –
потіху єдину,
і руки холонуть від нього,
і враз ціпеніє свідомість?..
Ти роки повернеш?
Ти молодість можеш вернути,
що німо заклякла
у просторі десь
і тикає пальцем у тебе,
і каже: - нікчема!
Що ти прощаєш,
зронивши в пусту безкінечність
повторене безліч разів
«Бог простить….»?
ID:
433633
Рубрика: Поезія, Білий вірш
дата надходження: 26.06.2013 02:20:30
© дата внесення змiн: 26.06.2013 02:20:30
автор: Salvador
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую за увагу і за стриманість... Так воно якось живеться...
