Що ти прощаєш….

Своєрідна  відповідь  на  запрошення  подумати  над  цим  питанням  (http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409739#com1833128)  і  роздуми  з-за  "бугра".

Що  ти  прощаєш,  
коли  невимовної  туги  
народжене  в  серці  цунамі  
накриє  спустошену  душу;
Коли  тебе  вигнали  з  дому  
…не  родичі,  ні!  -
Лиш  обставин  перебіг
 і  шал  співпадінь  карколомних;  
Коли  ти,  виходячи  з  хати,
 лиш  двері  прикрив  на  хвилину  
і  …все  –  полетіло  у  безвість  
вже  стільки  змарнованих  років?

Що  ти  прощаєш,  
коли  твоя  люба-єдина  
для  ТЕБЕ    й  дітей  твоїх  
десь  подалася  до  Риму  
і  там  не  пропала  –  
напевно,  було  б  це  найкраще,  -  
а  просто  прислала  листівку  
і  просьбу  на  (жах  який!)  згоду…  
-  Погодься,  що  ти  непотрібний  
від  нині  вже  більше  ніколи  ?..

І  ти  відізвися,  
дружино  пропащого  мужа,  
що  з  наміром  чесним  і  добрим  
пішов  заробляти…  А  нині  
в  картонній  коробці  
лежить  на  решітці  метро,    -  
запльованій  всіми,  
обкаляній  «птахами  миру»,  
з  лицем,  що  давно  не  подібне  
до  фото  на  паспорті…  
Що  ти  прощаєш?

Що  ти  прощаєш,  
коли  чужиною  вже  ситий,  
приходячи  в  найняту  хату,  
ти  гроші  рахуєш  
не  хліба  і  масла  купити,  
а  просто  віддати  
таким  же,  як  ти  землякам,  
але  шустрим  і  наглим,  
що  «кришу»  тобі  пропонують  –  
як  захист  надійний  від  них  же?..

Що  ти  прощаєш,  
коли  тобі  вкажуть  на  двері  
й  потурять  з  роботи  
за  те  лиш,  
що  чесно  і  вправно  трудився  
на  благо  «патрона»  
і  раз,  тільки  раз,
спитав  обережно  
про  більшу  зарплату?..

Що  ти  прощаєш,  
коли  твоя  мила  дитина,  
кровинка  твоя,  що  лишила  
колись  своїй  мамі  
доглянути  трішки,  
в  підвалі  смердючому  
корчиться  в  купі  лахміття,  
стискаючи  шприц  
і  шукаючи  залишки  вени,  
щоб,  може,  в  останнє  загнати  
смертельну  отруту,  
на  гроші  твої  ж,  
у  безсонній  зароблені  праці,  
десь  придбану  в  когось,  
кому  заробітків  не  треба?..

За  що  ти  прощаєш,    
тих  виродків  з  серцем  іржавим,  
що  сина  твого  
без  страху  й  без  жалю  ґвалтували,  
бо  ти  не  зумів  захистити,  
в  далеких  краях  розчинившись,  
коли  ти  виймаєш  
із  зашморгу  тільце  –  
потіху  єдину,  
і  руки  холонуть  від  нього,  
і  враз  ціпеніє  свідомість?..

Ти  роки  повернеш?  
Ти  молодість  можеш  вернути,  
що  німо  заклякла  
у  просторі  десь  
і  тикає  пальцем  у  тебе,  
і  каже:  -  нікчема!

Що  ти  прощаєш,  
зронивши    в  пусту  безкінечність  
повторене  безліч  разів    
«Бог  простить….»?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433633
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 26.06.2013
автор: Salvador