Весна нарешті наступає,
І все навколо розквітає,
І манить ліс усіх людей.
Бо там у лісі так прекрасно,
Так різнобарвно,мов у казкі,
І так чарівно,як у сні.
Там і підсніжники біляві,
І проліски мов синява.
І ті конвалії прекрасні,
І чудо квітка сон-трава.
Ах,як приємно подивись,
На цей природний вибух барв.
Ах,як приємно закохатись,
У неповторність їхніх чар.
Проте проблема є одна,
Яка щороку все зростає.
Бо первоцвітів кількість враз,
Щороку меншає й спадає.
А винні в цьому тільки ми.
Бо із поляни лісової,
Ми без букетика не можем,
Додому вийти і піти.
Проте на мить ви уявіть.
Щодня по сотні квіточок,
зривають сотні діточок.
А отже через кількість літ,
Коли весною підем в ліс,
не зможем більше любуватись,
на первоцвітів ніжний квіт.
Тому прошу.
Та ні,благаю.
Не рвіть ви перші квіточки.
Бо кількість їх настільки впала,
Що скоро зникнуть назавжди.
Хіба настільки вам важливо,
Щоб день букетик простояв?
Хіба не краще любуватись,
Щороку в лісі на цвіт трав?
Оберігайте первоцвіти,
Не рвіть і не топчіть ви їх.
Бо,як їх будуть шанувати ,
То зацвітуть на цілий вік.