Завжди, Увесь час якийсь шалений марафон "во ім`я чогось", оголтіла дурнувата свистопляска під дудку тих чи інших безглуздих обставин, у галопі якої притуплюються усі почуття, окрім гніву та розчарування.. І переживаючи скороминучі,як напади тахікардії, життєві радощі, рідко, коли випадає мить, щоб підняти, врешті, очі і подивитися на небо,ти запитуєш себе: "А коли ж, власне,почнеться ЖИТТЯ?! На повні груди, розглядаючись, не хекаючи, смакуючи і відчуваючи власну присутність і доцільність..?". А то все тільки чекання та приготування, безглузде "роблення вигляду" - видимості радощів, видимості освіти, видимості любові, ВИДИМОСТІ ЖИТТЯ!!(Бо за галопом буденних "скоріше" життя - це тільки "видимість". Жалюгідне існування на випиредження власних фізичних та духовних можливостей).
Коли ж вже,нарешті,ЖИТИ??..
