|
Я краще втечу від усього і всіх.
Мені краще самій: люди гірші, ніж звірі —
Вони відшліфовують оксамитовий сміх,
В той час, як карбують рани на тво́єму тілі.
Я краще ніколи, нікого вже не́ обійму́,
Ніж тих, що лукаві, я обійматиму.
Краще я мовчки піду у пітьму,
Ніж, виймаючи вістря із спи́ни, страждатиму.
Я краще на ві́ки шалені стану німа,
Ніж рідними зватиму тих, що кидають ножі —
Таких сотні є, але краще, коли їх нема,
Бо вони такі «рідні», що гіршими є, ніж чужі.
Я краще наві́ки оглухну, ніж чутиму звук
Сміху «рідних», що сипле немов колю́чками,
Тих, що сердець їх любила так стук,
А вони били моє білосніжними ру́чками.
Я краще осліпну, ніж дивитимусь в лиця отих,
Що — чужі, але рідними хочуть здаватися.
Я, чесно, боюся спаскуджених й злих,
Та чомусь, я не вмію від них відвертатися.
Я краще наві́ки залишусь сама, й відречусь
Від усього. Ходитиму там, де інші не ходять.
Буде тяжко. Але, ба́йдуже — я навчусь!
Ті, що справді шукають — ті завше усе знаходять!
ID:
427948
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 28.05.2013 20:18:53
© дата внесення змiн: 29.05.2013 07:50:53
автор: Настя Мозгова
Вкажіть причину вашої скарги
|
