Краплинку осені прибережу,
Бо до зими іще доволі довго.
Заляжу на диван і свічку погашу,
І буду снити щось чарівно добре.
То буде сон про весну, що пройшла,
Прекрасно-світла і чарівно-синя,
Про літо чисте, духмяне́, - таке лиш в снах,
То затуманиться, то знову зрине.
А я біжу, трава сяга колін,
Догнати хочу чи весну, чи долю,
На річці відцвіла вже квітка - одолінь,
Я в часі посивіла аж до болю.
Краплинку осені прибережу,
Холодної зими мене зігріє.
У неспокійних снах сама себе буджу,
Бо вже зі сходу ранок пломеніє.
По пояс там шовкові трави,
ласкаве сонце і бистра річка...
і квіти в лузі такі яскраві!
звабливо в росах блищить суничка,
і вітер пестить верхівки липи:
така медв"яна навколо тиша...
і я, маленька, дивуюсь світу
і всесвіт сонну мене колише...)
А я біжу, трава сяга колін,
Догнати хочу чи весну, чи долю,
На річці відцвіла травиця - одолінь,
А я у часі посивіла аж до болю
Прекрасні рядки ці, запали крапельками суму і терпкості. Як і загалом уся поезія весняно-дотикова
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00