В лабіринті родивсь,
В лабіринті росту.
Лиш шукаю проходу,
Тим і живу.
Лиш тіні сумні
І стіни високі.
Я марю спасінням,
Шука входу пороги.
І чую я шепіт
В чужих коридорах.
Та не вздрів ще нікого
У себе на сходах.
Крізь щілини проходить
Світло яскраве.
Та не дістатись мені
Тієї заграви.
Поверх велично стоїть
Кам’яна Афродіта.
Не можу дивитись.
Де б око подіти?
А в повітрі голодні
Круки літають.
На мене косяться -
Смерті чекають.
Не був я ні разу
У тому ж місці.
Тоді б що зробив?
Не зміг відповісти…
Хочеться сісти,
В пітьмі розтопитись…
І так не бачать!
Чого двічі журитись?
Та йду усе далі,
Нові повороти.
Іду я, хоч знаю:
За ними незгоди.
Та як не іти…
Хіба є варіанти?
Краще в шляху,
Ніж в калюжі зів’яти.
Цікаві у вас роздуми...
Головне не заблудитись 
