Будь-ласка, не кричи мені на вухо
Твій шепіт ріже рани і колоті рубці.
Хоч у мене їх немає.. не було ніколи,
Та чи ж в цьому вся проблема?
Ти ж бо створиш їх мені..
Ти обіцяв.
Проте я ж тоді не чула..
Ловила тільки зім’яті до невпізнаного
Простирадла.
Залиті вином кольору крові,
Ти знав.
Та треба було вкусити з пальця
Смак вишневого павидла.
Не шукай в мені рими,
Я не зіткана з рядків й не розмежована клітинками.
Я не підхожу по параметру,
Не шукай моїх плечей, а тим більше
Не торкайся спини..
Відшліфовані фрази, вже зачовгані й брудні,
Та для мене наче панацея..
Різкі, палючі..
бо твої.
Твої, тобі підвладні і тобою створені..
Хоча й призначення у них сліпе.
Розмите хтивістю тепло не гріє,
Хіба фіктивний дух у мороці дає.
