Теплий сонячний промінь,
Кожного дня Прометей-
Дарує вогонь сподівань
І страшно безглуздих ідей,
Мрії нові, а для когось не дуже.
Будить так ніжно щоранку людей,
Запалює заново заспані душі.
Але, чи прозорі сльози неба
Раптово його не потушать?
Чи злива холодна заплакавши
І заридавши нахабно не вкраде
Усе, що світанку чекавши,
У снах душі тихо творили?
Адже комусь було легко,
Для когось, на жаль, усі сили
Зробилися потом солоним
І очі глибокі по вінця залили,
Не давши побачить зорю
І написати у віршах
Вже, мабуть, останнє "Люблю".
А ще ж так усього багато
Не встигли нам зорі сказати.
Всі "Так" і "Ні", "Я буду чекати",
Всі "За" і "Проти", ще "Можливо",
"Чому" і "Я тепер щаслива"...
Без слів оцих життя уже не те.
Калина в неба за вікном
Не білим цвітом зацвіте,
Якщо новий, неупереджений
світанок
загублені у дощ думки не принесе...
