Ти не чуєш свою душу?
Чому мовчить вона?
Криком тишу знов порушиш:
"Я без тебе - вже не я!"
Не чує і вона тебе,
Не чує, чи не хоче чути?
Можливо, це мине?
Як ні, то мусиш потонути.
Так, втопитися в думках,
Знайти мерщій її
І загубити страх,
Що заважає лиш тобі
Опівночі літати уві сні,
Зривати з неба зорі -
Щасливі та сумні.
Невже так легко десь
Ти душу загубила.
Не вірю, що це так.
Свідомо ти цього
Ніколи не зробила б.
А й легко вже тепер:
Секунда і вівторок,
Хвилина і четвер.
Міняється все зараз
Швидко, наче світло.
Здалося, лиш вчора
Дерево розквітло,
Що вчора ще весна була,
А за вікном уже цвіте
Морозяна зима...
Тому й не дивно,
Що хтось, колись
У цьому ритмі світу
Раптово загубив щось.
Та ти мене не слухай,
Іди вже, шукай душу.
