Думка чужа димом піднята в небо
І ніби легка, та вдихати не треба.
Шарпне легені, душу підпалить,
Та, що б не було, розум мій не затьмарить.
Німий крик бажання заглушить шум міста,
Встати б на ноги та ноги із тіста.
Руки у жилах, ті наповнені ртуттю,
Вчинки безглузді пронизані суттю.
Де юре уже, де факто ніколи.
Шукаєш причину, шукаєш факт змови,
І думку свою не відпустиш із димом,
Вийшла із ус, то піде із миром.
Біжи куди хочеш, шукай своє я,
Завтра не буде, нема майбуття.
Зіниці тварини, розширені вдвоє
І ніби це ти, але тіло не твоє.
Досить гарчати, лякати людей
Хватить не спати від браку ідей.
Далі не варто шукати своє
Що має бути, ніхто не вкраде.
Дощ барабанить, а серце й собі,
Вирветься з мене та скаже тобі,
Що люди в театрі, всі грають ролі
Та, при нагоді, підсиплять ще солі.
На дні безодні помруть мої мрії,
Немає друзів, зникли всі надії,
Немає рідних, розсипались в пил
І годі тобі, це ще не диво всіх див.
Все було тоді, як було чудово.
Тіней багато, ходили по-колу.
В'язали своє, нитки тягнули
Шовк закінчився і всі потонули...
Вирує життя, тепер розмахи більші
Хоч всюди тут люди та рухи вільніші
І годі дивитись на дзеркала вітрин
Знову. Все ще. Назавжди. Один.
ID:
398288
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 05.02.2013 01:38:00
© дата внесення змiн: 05.02.2013 01:38:00
автор: Мій Друг
Вкажіть причину вашої скарги
|
