Мабуть вже не можу дивитися в даль,
В далекі краї біля самого моря,
В обіймах тримає тривога, печаль,
Зазнає душа незбагненного горя,
Такого тяжкого незримого горя.
Ти струни душі торкаєш в той час,
Коли підіймаються хвилі високі,
Відійде усе і пройде повз нас,
Залишивши рани назавжди глибокі,
Від слів твоїх будуть навічно глибокі.
