Вже машиніст подав сигнал "рушати"
І рейки навздогін вже почали співати,
На майже опустілому пероні
Стояла дівчинка у курточці червоній.
А в метушливому вагоні
Змішались сльози враз зі сміхом:
Комусь поїздка - мила втіха,
Ну, а комусь - сивіють скроні.
В маленькому купе, як в небі грозовому,
Не зграєю летів, а сам лелека,
З собою приберіг тепло сім'ї і дому,
Він їхав в світ - надовго і далеко.
Емоції переливались через край
І батькові уста тремтіли,
Й немов молитву, шепотіли:
"Здоровою ти, доню, підростай".
Давно за небокрай простукали вагони...
Не завжди у житті все добре й гладко,
Та мрії не про "чорне", а - "червоне",
Вже, слава Богу, виросло дівчатко.
З тих пір минуло літ чимало,
Та все йому в чужині сниться:
На майже опустілому пероні
Маленька дівчинка у курточці червоній.
Травень-червень 2008р. Монтадо(Португалія).
