Жаль, що зірки вирішили по-іншому,
Шкода, що ми уже навіть не друзі,
А ми ж зустрілися на кольорові смузі,
Наївна вірила майбутньому, більшому.
Знаєш, інколи захоплюють спогади,
Твоя іронія, мої безглузді істерики,
У наших стосунках не бракувало естетики,
Не вистачає твоїх слів і розради.
А пам’ятаєш, як сміялися до сліз,
Бувало й так, що плакала до сміху,
Жести і міміка, розмови – все на втіху,
«Завжди вперед» - взаємний наш девіз.
З тобою можна було бути справжньою,
Ти розумів усе, і навіть більше,
З тобою навіть дихала вільніше,
Могла б я стати набагато кращою.
Інколи, беру різко свій телефон
І розумію: телефонувати не можна,
Оскільки може здатися кожна,
А я продовжу наш марафон.
