У лузі-полі за блакитним небокраєм
Ромашка біла у траві цвіла.
Омита вітром бачила, як сонечко сідає
І захотіла доторкнутись до його тепла...
Тягнулась вгору, пелюстками дощ ловила,
Щоб чимскоріш продертись крізь бур'ян!..
Росла, цвіла і прагнула щосили
Знайти собі рятунок від душевних ран...
І ось побачивши небес простори,
знайшла вона прихисток у моїх руках...
Зраділа квітка, що (хоч навіть і зів'яне скоро) -
знайшлось ій місце у твоїх косах...
