Дві години до грудня. І стає якось холодно в руки,
Перемерзлі думки ще не звикли до обіймів шарфів.
Об прозорий лід тиші розбиваються ліктями звуки,
Зачіпається нігтями осінь за спини промоклих дахів.
Віддощило желейними краплями по віконному склі,
Розтеклись макіяжі напомаджених осінню міст…
Скоро сонні маршрути зацукрують снігів киселі,
В нотках чорного чаю запахне малиною твіст.
Дві години до грудня. І раптово морозить вуста,
Впали вниз театральні куліси морквяно – багряних романів.
Осінь – завжди туманна і від того – шалено густа,
Залишає в душі післясмак перемотаних димом тюльпанів.
Перевтомлене листя у вальсових кроках вітрів
Прилягло на замурзані щоки асфальтних облич.
Ще один листопад так раптово для нас постарів,
Але в осені – звичка вертатись, ти тільки поклич!
Пасибки, Юленька, взаимно! Подумать только, дорогая - она моя 45-я! Знаете, не верится. Да и не чувствуется. Такой же дурень, как и 20 лет назад - стихи, понимаете ли, пишу.
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
головне, що не відчувається, все решту - умовності. а вірші - то чудово в будь-якому віці! вони окриляють якось, не дозволять остаточно згубитись в хаосі буднів і проблем.
