|
Ци повісте ’ми, файні люде,
Вадь ци правдива ся оповідка?
Ош в однім селі жив дводушник,
І мерегованим вбалувався на воука.
***
Раз із жонов клали сіно.
Клали’сь ме шиковно, файно,
Згорі мало припікало, сонячно,
Пуйду я в зворину.
Не буйся, на копиці жди ня мало, но
Остуджуся за хвилину.
Cам не знаву, знає Буг таки,
Почом роблюсь воуком ушитки.
Почом такий ся вродив і вадь удки?
Ци з того cеренчливий?
До жони біжу, грявчати я типирки,
Ош докус им жахливий.
Ускочила вуна на громадну копицю,
Айбо напуджена зашто взяла патерицю,
Коли ухопив’им її за віган, спідницю.
Гойкає за мнов, ош воук,
«Рятуйте дахто!» - реве на всю околицю,
Пак згаладив, у корчAх замовк.
І в шокові вуна, до ниї потому вертаючись,
Як від смирті, від челяді згаладити вдалось?
До сіна шатую, вбалований, перенаджуючись,
Учувим: - «Гута би тя побила!
Десь ись пушов, де годен був завадитись!?
Повісти ти дашто не сила!»
Ти не звідай, вудки утварь у ня в синяках,
І вудки твоя черлена нитка у моюх зубах
Не захочеш учути правди у моюх словах,
Бо муг тя, спуджену, зухабити,
Штоб не засісти ти глибоко у печунках,
Звіздочко, мушу тя сокотити.
Не звідай ня, як йсе могло счинитися?
Бо таємницею йсе мало зостатися,
Но правді майже судилось одчинитися.
Маву серця два тай дві душі
Чулувік і воук наохтема поєдналися
Навроки жиют вракаші.
Повілась’ми: -поникати на йсе хочу
Як дораз скуру вбереш хижу, воучу.
- Добрі, лем ти не кричи, на тя не скочу,
А на місяць третюй іншак
Блукатиму звіром стративши серинчу
Як отлюдник, єдинак.
Всерівно юй, што позад того уповів,
Скуру воучу перед нюй нараз одів,
Напуджив до страху, неборачку довів
Гей воук! Бийте воука -
Не позирає пуд ноги, утікать домів.
А я йду’си, хащами блука.
Голоден, єден, блужу динь за дньом
Утікавучи, лабу си пробив сучком.
Нуччю стою перед колиби порогом
Жеби увидів ня чабан,
Што не буду’го вувцям ворогом,
Страдаву я от ран.
Чабан проснувся, учувши шелест,
Никає на ня, мовчить і ни пари з уст,
Вже думать ци живі вуці і про захист.
Та галиби ниє ніякої -
Звір я з хромов лабов і мирний маву хвуст,
Помучи жду дакої.
І ти сануєш звіра як брата вадь цімбора.
Межи нами най жиє сята довіра
Най вуна буде не чорна а вадь сіра,
Про вадаску забудем.
Полічиви’сь лабу та што була хвора
На сьому’си розійдем.
А коли студінь зимов на полонині
Ниє вшто їсти в кошарі й казані,
Принюс чабанові міх муки на спині.
Упрів им, верви боже,
Повів ми: І завштось то принюс мені?
Не знайомі’сь ме дуже.
Ти лем бери, за вшто не думай
Бо помуг ми аддика у галибі, знай.
- Колись може дашто і вчинив, ай
Не пам’ятаву я такоє.
А забуви’сь як лабу лічив? - згадай
Тіло воука - друге моє.
Повісти - сказати
Ош - що
Мерегований - Знервований, роздратований
Вбалитити - перекинути, перевернути
Шиковно - Швидко
аддика онде, онде там, (інколи) нещодавно
зворина – хащі, зарослі
Почом - чому
Ушитки - все
Вадь - або, чи
Удки - відки
Докус - повнiстю, цiлком
Напуджена - злякана
Дашто - щось
Згаладити - втікати
Пак - та, але
Челядь - народ
Переонадитись
Завадитись - подітись
Зухабити - лишити
Печунках – нирки, печінка
Сокотити – берегти
Наохтема - назавжди
Навроки – наперекір
Вракаші - разом
Поникати - подивитись
Дораз - зараз
Скура - шкура
Іншак - інакше
Серинча - щастя
неборачка
лаба - нога
Никає - дивиться
Хвуст - хвіст
Цім бор - друг
Полічити - полікувати
Вадаска - полювання
верви боже - чесне слово
вуці - вівці
галиба - біда, нещастя
дорас - зараз, зачекай
єдинак, єдиначка Одинак, одиначка
иншак - інакше
санувати - шкуодувати
навроки - наперекір
твар - обличчя
шатувати - поспішати
ID:
373833
Рубрика: Поезія, Балада
дата надходження: 28.10.2012 01:23:39
© дата внесення змiн: 06.11.2012 01:01:45
автор: Печерник
Вкажіть причину вашої скарги
|
внизу є переклад слів)))
