Одного дня я просто не прийду.
Не те, щоб кудись або звідкись, ні.
Я просто зникну з тихеньким ляском,
ніби нез”їдений ще окунь в агонії
трісне хвостом об
дерев”яне
днище
довбанки.
Але — я не піду.
Одного дня за мене хтось згадає.
Не те, щоб якось або з кимось, ні
Я просто спливу тихеньким спогадом
на самоті, і, може, навіть
впаде нестримана
і випадкова
висохла
сльоза.
Але — мене не забудуть.
Одного дня за мною хтось засумує.
Не те, щоб сильно і свідомо, ні.
Я просто постану спогадом,
сковзьким і недосконалим,
і трохи защемить
душа
серце
абощо.
Але — я нестиму радість.
Одного дня я перестану почуватися самотнім
Не те, щоб щось зміниться, ні.
Просто я зрозумію,
що досить вигадувати собі проблеми.
І все стане чудово
легко
просто
і щасливо.
Але — коли?
