Мокре безлисте гілля било по обличчю, гілочки ожини впивались і дерли шкіру. Та ВОНА все бігла, рвучи осіннє павутиння, проробляючи собі шлях блискучим лезом. Зарості все не закінчувались. Скрізь було темо – сутінки впали на місто, ще й густі дощові хмари не пропускали кволих промінчиків.
ВОНА на мить Зупинилась, покрутилась на місці. (Де ж цей клятий міст?!). Здавали нерви. ВОНА навмання вибрала шлях і продовжила рух. зачепилась рукавом за гілку, пошарпалась, як пес на прив’язі. Це ЇЇ роздратувало, та лише на користь. Чим більше люті, тим краще. Різким рухом звільнилась від куртки. Холод вже не відчувався. Просочене вологою листя чавкало під важкими підошвами.
Ось нарешті навколо трохи розвиднілось. ВОНА з останніх сил рвонула вперед. Раптом дерева розступились, а земля обірвалась. Ледве встигла зупинитись. Замахала руками, щоб втримати рівновагу. Коли земля вже надійно тримала ЇЇ, повернулась і побігла вздовж провалля. Дрібні камінці зривались і котились по крутому схилу.
Ціль вже виднілась попереду. (Фух! Не дуже збилась з шляху). Ось зараз ноги торкнуться порепаного бетону…
Ржавий міст меланхолійно порипував в такт вітру. ВОНА чимдуж бігла до його середини. Підгодовувала свою злість, свій розпач думками. (Лиш би сьогодні не піддатись жалю. Лиш би виконати це завдання, дане самій собі. Не можна знов засумніватись! Всі ж нормально живуть отак, тільки Я одна мучусь).
Ось і перетинка, яка ділить міст навпіл. ВОНА, не гаючи часу, задерла майку і вдарила себе ножем в груди. Зазубрене лезо легко ввійшло в плоть. Воно люто рвало м’язи, шкіру, пиляло ребро. Густа кров бризкала на поїдене корозією поруччя.
Коли дірка стала достатньо великою, ВОНА витягла з неї невеликий пульсуючий клубочок. Він легко поміщався на долоні. Глянувши на нього, ВОНА стисла кулак і замахнулась…
Сплеску не було чути. Ріка, що текла на дні провалля, залишилась байдужа. ВОНА втупила погляд в каламутну воду, де щойно зникло її серце. Запаморочилась голова, опам’яталась. Опустила майку, навіщось витерла об неї ножа. Попрямувала назад. На межі лісу й безодні обернулась, затрималась на мить і зникла поміж дерев…
До прози у вас талант. Опис емоцій особливо вдалий. Не пробували часом писати щось крупніше, роман, наприклад?
А от персонаж "ВОНА" я також часто використовую. Так легше. Замість "дівчина", "студентка", "блондинка", "юна особа" писати ВОНА)
Dyed Fox відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені не подобається писати щось велике. Тоді я виснажуюсь і насиченим виходить тільки початок. Я пробувала писати романи, але жодного не дотягнула навіть до середини.
Мені не те що легше.. Просто твори в мене короткі і щоб писати "студентка", чи "блондинка", як Ви сказали, потрібно робити ще якісь описи головного героя, а для мене це не головне у творі
серйозно фантастика!ні я не думала що це відбулось з кимось насправді, але...не лише цей твір а й решта, вони просто передають такий набір емоцій і почуттів, що коли я читаю мені видається, що я та героїня і це все відбувається насправді.
А ви себе пробували лише у такій похмурій тематиці з прози чи є щось житерадісніше?)
Dyed Fox відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
фантастика!ні я не думала що це відбулось з кимось насправді, але...не лише цей твір а й решта, вони просто передають такий набір емоцій і почуттів, що коли я читаю мені видається, що я та героїня і це все відбувається насправді.
