Я іду там , де блукає тиша,
Місячне світло падає на мої руки,
Вітер у моєму волоссі щось рище -
Придаючи тіло до муки.
Я піднімаю свої очі до зоряного неба,
Я бачу безліч мертвих зірок,
Чую їхні очерствілі крики, без стуку серця,
Останній до них залишився лиш крок.
Немає чим плакати - сльози забрали,
Руки не можуть обійми дарувать,
Ноги ідуть, неначе їх заставили -
Іти, іти, а не стоять.
А я біжу на поклик світла,
Дарованим моїм новим життям,
Звуки симфоній обірвуться із вітром
І я розтану разом з дощем саме тут...
