(Присвята божевільній з парасолькою, що танцювала на зупинці Боженко)
Пані з тоговічча.
Самотня дощова мольфарка..
Пульсує-ритмує бруківка міста
Під її дірчавими "човниками".
Попелясте небо сміється до сліз.
Сонце грає у хованки:
Сумота мармиз дратує його своєю несамістю.
Гукає-закликає:
"Витанцьовуйте малюнки всесвіту!
Видивляйтеся у дощових бульбашках свої сни-мрії!"
Похмуро й зневажливо дивляться зупинкові глядачі:
Спотворене видиво - крізь шпарину,
Та двері пізнання не наважуються відкрити
(Самість лякає більше ніж самотність).
Танцюй, Пані, танцюй!..
А всесвіт заспіває у тобі.
Крутий вiрш! Гарну тему ви обрали. Доречi я сьогоднi теж бачив цiкавого персонажа, вын був чимось обдовбаний у нього з носа текли соплы, а карту метро вын сприймав мов сенсорний экран. Потым вын обблювася, пыдвывся ы почав битися з тынью. Буде час, обовязково напишу про нього вырша!!!!
Ann Garu відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за комент, Кукыш)) "обдовбаний" та "божевыльний" трохи рызны стани, але э в них ы спыльне - змына точки сборки)) Вдалого вам написання
...
