Залишся спогадом теплим поміж ліній на руці,
щоб променем ранковим і вечірнім дорогу твою знати
і тихо про себе вдень зимовий на тлі
вітрів і розмов тебе я змогла подумки обійняти.
Чи ж знайти те, що зможе стару завісу розірвати...
Побудь тим, хто обов*язково повернеться,
хоч каже, що прощається на віки.
Захоплені морями долі губляться,
але ж знаходять вони часом на берегах листи;
Чи ж роздерті серця на куски...
Бо це ж не мрії, що малюють люди на піску,
то не пусті очі, котрі не бачать краси,
то навіть не страх упасти в прірву,
не встигнувши когось за руку вхопити...
Це було жадання вижити завдяки...