"Я стояв і лиш дивився як ховає дощ Все що сказано тобою " С. Вокарчук
Маленькі краплинки зрошують душу,
І ніби жити не хочу, та все-таки мушу.
Тихо так і спокіно, сьогодні надворі.
Спорожніла душа і небеса беззоррі.
Думки, як комахи чухають череп в середині,
І вірю, що віддав би все, одній лиш людині.
Та бажання свобідно літає в моїй голові,
А можливість закута в клітці золотій.
Забути потрібно знову те, що з біллю згадав.
Спогади, думки, почуття...- а ти ніби не знав?!
Не знав, що вона, як і ти тебе відчуває?!
Що можливість закута, а бажання літає?!
Не знав, що колись хотіла бути з тобою?!
Коли витирала твої сльози своєю рукою?!
Сльози дощу, чи-то зливи, і той поцілунок,
Який забрав ти з собою як прощальний дарунок?!.
А дощ невтомно все нагадує ту мить,
І згадуєш мене, а я тебе, і все знову болить.
Та час іде невпинно - минає рік за роком,
Якби не було, це стало для нас безцінним уроком!..