...ми починаємо говорити про осінь як тільки ночі стають тихішими
холод вправно цілує подушечки пальців ранковим диханням
з кожною осінню ми стаємо мудрішими
і якщо є кого обіймати то обійми теплішають...
дихати глибоко...нутром відчувати знесилений видих
життя як одне із мистецтв осягнути по своєму
одного ранку ми прокинемось
і один із нас стане воїном...
голос дає силу лякливим стискає горлянку
і вуличні пси тулячись до свинцевого розпеченого асфальту
відчувають як приходить осінь...
усвідомлюючи втрату тепла...
а у більшості із нас
тимчасовий параліч сковує серця...
застрягає у прогалинах часу невідома мета
і якщо ти ідеш то іди до кінця...
та маючи сміх що причастям лягає на губи
молебень душі із якої стікають слова
коли листопадові вірші читатиме грудень
біль стихне
не стихнуть
серця...
... просто забываю, что я не твой муж, что ты меня мало знаешь, что не знаешь моих предпочтений и отношения даже к Риму. Выходит, произошло столкновение непониманий. Но что плохого, если я увидел в твоём стихе нечто СВОЁ? Кажется, это положительно характеризует сам стих.
Poetka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Это фундаментально. Мне кажется, так говорили римские жёны своим мужьям, когда они уходили расширить Великую Империю.
Poetka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
незнаю як говорили вони...але говорили своїм чоловікам, а я не говорю до якоїсь конкуретної особи, а тим паче до свого чоловіка.
я кажу "і якщо ідеш то іди до кінця..." кожному і в той час нікому конкретно. маю на увазі іти по цьому житті, іти до кінця кожному із випадків у кожній із ситуацій...