Не збагну від чого кидає у жар
Й зуби відбивають ритм морозу.
Сьоме небо із чорнющих хмар
Стало так давити на мій мозок…
Стало бити, різати, давити,
Так давити, наче я – черв`як.
Сьоме небо, мороком обвите,
Щось не скину з себе я ніяк.
Чи бажання то, чи повна згуба?
Мрія здійснена – нема мети!
Я не впевнена, що щастя буде,
Якщо, чого хочеш досягти.
Не збагну лиш я від чого жар,
І чому тремтять мої долоні.
Сьоме небо із чорнющих хмар
Безнадійно давить мої скроні.
