Серце заповнює спокій.
Час зупинився здивовано стрімко.
Монотонне тікання годинника стихло,
і відлуння останнього доказу його присутності
ще на мить затрималось
і перетворилось у спогад.
Не займай цієї миті, сповненої нічим і усім,
Такої прозоро-лагідної і тендітної,
що від будь-якого вдиху-видиху,
найменшого руху, тремтіння повік
вона так само відійде у вічність
як деякі милі серцю обличчя,
залишаючи лиш пустку
і нестерпний гіркий присмак втрати.
Немає двох одинакових миттєвостей.
Тому не займай цієї.
Нехай вона сама піде, коли захоче.
Так невимушено і легко підійметься в небо
і залишить тоненьку нитку-зв'язок
між серцем, сповненим спокою, і Богом.
