Ти просто не знаєш, якою я була до тебе.
Людина, у якої синтетичне навіть небо.
Наскільки зламана, що виднілись ребра
А на місці скелету – суцільні рубці.
І тільки ненависть в мені.
Ти просто не знаєш, як мені боліло без тебе.
Як я шукала когось, хто би став потребою.
Як хапалась за все, щоб не бути амебою,
Намагалась виглядати якомога простішою,
А що не день – ставала гіршою.
Ти просто не знаєш, як вмієш перевертати світ,
Вибивати зорі зі звичних для них орбіт.
Ти пролетів як куля в мені наскрізь,
Замість крові – емоції, а на душі слід.
Ти один замінюєш всіх.
Ти просто не знаєш, як я боюсь втратити тебе,
Одного разу прокинутись і зрозуміти – щось не те,
Відчути знову світ, в якому немає тебе,
Немає нічого нашого, і небо не голубе.
Я одна, і все в мені – пусте.
Ти просто не знаєш, як я люблю тебе.
