А знаєш, чому так боляче?
Чому так страшно болить і ріже душа,
Чому їй у власному тілі гірко і тісно,
І з відчаю поруч із нею танцює самота?
Я просто надто довго...
Надто довго мовчала і боролась сама з собою,
Кривляючись ночі і промінявши її на день,
Мої мрії зітліти та покрилися корою…
Чуєш, десь далеко музика...
А мої вірші вже зовсім збились з ритму.
Їм якось стало байдуже до всього і до мене,
Бо так втомилися від мого хрипкого крику.
А я собі просто плачу...
Смакуй мої терпкі сльози, поки присвячені тобі,
Поки вони, мов вино, і схожі на теплу кров..
А ти продовжуй, не зупиняйся писати свої пісні.
