Мовчать втомлені очі,
Не кричать ні про біль, ні про щастя,
І не сняться їм зорі щоночі,
Не бояться вони більше впасти...
І сльози в них не видно давно —
Збайдужіли самотнії очі,
Їм тепер й до небес все одно,
Не вдивляються більше щоночі...
Не блистять у очах навіть мрії,
Мов незрячі зелені ті очі,
І ніхто їх уже не зігріє,
Цілувати не схоче щоночі...