Розправити крила й летіти далеко,
Летіти у сині небеса…
І нехай це зовсім нелегко,
Коли розумієш, що зовсім одна…
І ти летиш… Летиш і мрієш,
За руку ти тримаєш долю,
Свою душу на хвилинку зігрієш,
Й прошепочеш: «Нема місця для болю».
Гарячий дотик рідних рук
Обпікає всю душу і розум…
А серце болить від нескінченних розлук…
І знову на папері пишеш прозу.
Але для кого? Та навіщо?
Щоб легше стало на душі?
Та марно все, занадто пізно —
Ти вже закохана в самотнії дощі…
