Серед гаїв зеленокосих,
Там, за селом,
Шлях, що заплутався за обрій,
Ліг полотном,
А понад шляхом, на черешнях
Буяє цвіт,
Дочці матуся промовляє:
- Пора в політ!
До тебе світ сміється, доню,
З дитячих мрій,
Серед усіх шляхів життєвих
Знайди ти свій.
Даруй тепло всім добрим людям,
А злих - прости...
- Та як же я без тебе, мамо?
- Лети... Лети...
Нехай про мене нагадає
Спів солов'я,
Тебе завжди удома, доню,
Чекаю я.
Шепочу молитви тихенько,
Де б не була,
Щоб щастя доля дарувала,
І два крила.
Та коли важко тобі стане,
Охопить сум,
Коли життя твоє торкнеться
Мінорних струн,
Лети до маминого серця,
Воно умить
Загоїть ласкою своєю
Все, що болить.
Бо серце мамине навіки -
Вміст доброти.
- А як же ти без мене, мамо?
- Лети... Лети...
24.04.2012р. 02:00
Яка нелегка материнська місія відправляти дітей в політ... Клубок у горлі... Аж, дух перехопило... Дякую, Наталю!!!!
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаєте, пані Тамаро, коли пишеш вірш, десь підсвідомо очікуєш саме такого коментаря. Очікуєш, що хтось зрозуміє тебе до останьої літери, до останьої крапочки, бо і сам колись переживав щось подібне.
Дякую вам щиро!
неперевершено 
